Питання мобілізації та нелегального перетину кордону лишається однією з найболючіших тем воєнного часу. Німецька служба новин Tagesschau (ARD) надіслала журналістів до прикордонного Ізмаїла, щоб на власні очі побачити, як сьогодні охороняється водний кордон України на Дунаї та чому чоловіки призовного віку готові ризикувати життям заради втечі.
Місце вибрано не випадково: подекуди річка звужується до всього 600 метрів, і з українського берега протилежні зелені хащі Румунії — членкині ЄС — виглядають оманливо близькими. Однак, як попереджають прикордонники, що патрулюють річку на швидкісних катерах, під гладкою поверхнею Дунаю ховаються потужні підводні течії та вири, тож шлях виявляється значно довшим, ніж здається втікачам.
Хто і як намагається перетнути Дунай
За словами прикордонника Андрія, який ловить ухилянтів на річці, переважно тут намагаються пройти чоловіки віком від 30 до 40 років, що прагнуть уникнути військової служби. До справи вони підходять «серйозно»: екіпуються професійними гідрокостюмами, ластами, підводними скутерами, а іноді навіть човнами. Саме підводні течії та недооцінка власних сил і стають причиною трагедій на воді.
Масштаб явища вражає, хоча точну цифру назвати важко через високу латентність таких правопорушень. Згідно з даними українських журналістських розслідувань, на які посилається Tagesschau, станом на кінець 2025 року державний кордон нелегально перетнули близько 70 000 чоловіків призовного віку — від 18 до 60 років.
Історія перукаря, який втік із навчального центру
Іноземним глядачам суспільний злам ілюструють через особисту історію 24-річного перукаря Володимира Коренєва. Ще три роки тому він був у самій гущавині подій — регулярно їздив волонтером на Донбас, аби безкоштовно стригти українських захисників біля тоді ще української Авдіївки. «Така стрижка — це як терапія», — казав він журналістам.
Однак у 2025 році війна наздогнала його особисто: Володимира мобілізували до лав ЗСУ. Він спробував служити, але після 30 днів на військовому полігоні втік із навчального центру та згодом залишив Україну через сухопутну ділянку кордону з Румунією. Нині чоловік живе у Варшаві й працює в перукарні. «Якщо чесно, я дуже боюся потрапити в армію. Коли ти потрапляєш в армію, ти більше не належиш сам собі», — зізнається він.
Сам утікач переживає складну моральну дилему: «З одного боку, я зрадник. З іншого боку, мене підтримало дуже багато хлопців у цьому рішенні і не засудили мене за це, тому що вони не бажають іншим тієї долі, яку самі зараз мають».
Погляд з іншого боку: «Іноді мені їх шкода»
У цієї медалі є й інший бік. Прикордонник Андрій, який затримує втікачів на Дунаї, сам є біженцем із окупованого Маріуполя: він прожив півтора місяця в умовах окупації, після чого виїхав із родиною та перевівся служити на Одещину. Деякі чоловіки намагаються говорити з ним, пояснюють свою ситуацію і просять відпустити їх.
На питання, чи відчуває він жаль до втікачів, офіцер після роздумів відповів: «Іноді мені їх шкода. Але порушення є порушення». Водночас він додає, що кожен має право обирати власний шлях: «Нехай вони самі вирішують, куди їм іти і що робити зі своїм життям. Я вирішив служити».
Раніше портал Знай повідомляв, нові правила виїзду в ЄС: яка деталь поставить хрест на тимчасовому захисті.
Також наш портал інформував, мобілізація з 18 років: демограф попередила про катастрофічні наслідки.
